Сини, що спіткнулись об кулі, донині живуть...

В музеї воїнів-інтернаціоналістів

 Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам'ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам'ять, від чого стікає кров'ю твоє наболіле серце? 

Не йдуть, з пам'яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам'ять свої жалобні сторінки. Вшановує держава твої подвиги, віддаючи належне твоєму героїзму. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму серці? 

 Сьогодні ми схиляємо голови перед пам'яттю загиблих наших земляків, які не повернулися живими до батьківських осель у нашому районі . Вони прийшли на алею Слави райцентру в гранітному меморіалі. Це Олександр Паценко з Василівки, Анатолій Покотило з Попільні, Василь Казмірчук з Сущанки. Це талановиті хлопці, селянські діти, які любили землю, хотіли засівати зерном, вирощувати на ній садки. Їх привезли додому в "чорних тюльпанах" - запаяних наглухо цинкових домовинах. З болем та стогоном прийняла у своє лоно синів рідна земля на вічний спочинок. В Попільні збереглася повага до воїнів, що проявили мужність, стійкість, відвагу і героїзм при виконанні інтернаціонального обов'язку.  В день виведення військ з Афганістану, в музеї воїнів-інтернаціоналістів, який відкритий при районній бібліотеці  пройшла зустріч з воїнами-афганцями, працівниками бібліотеки підготовлений і проведений урок патріотизму "Сини, що спіткнулись об кулі, донині живуть..." 

Болить мені Афганістан,

Урок патріотизму у музеї

Тривожить пам'ять мою й душу

Пекучий біль солдатських ран

Своїм єством відчути мушу.

Я не була в тій стороні,

Де сонце жарить, як у пеклі,

Де у палючому вогні

Усього крок назустріч смерті.

Де гул вертушок і машин,

Політ прощальний у "тюльпані"...

Там із хлоп'ят кують мужчин

У тій пекельній наковальні.

Книжкова виставка"Болить мені Афганістан"

Болить мені Афганістан,

Хоч не була в краю тривожнім,

Та материнських сліз мені

Повік забуть ніяк не можна.

Болить мені Афганістан,

Це біль всього мого народу,

Коли ховає ветеран,

Неначе гріх свій, нагороду.

Пробачте, мертві і живі,

Нам нездійсненні ваші плани,

Ви, що згоріли у вогні, 

Ви, ті що зараз пору з нами.

Життя - живим! здоров'я вам,

Мої афганці- ветерани,

Нехай Господь вас береже,

І зцілить давні ваші рани.

Олена Рокицька,

колишній бібліотекар с.Сущанка